Як відомо, Росія зі своєю агресивною зовнішньою політикою є найбільш небезпечним джерелом військових загроз Західному світові. Для реалізації такої політики Росія застосовує силу. Про це свідчить як розв’язана проти України війна, так і спроби росіян шантажувати США і Європу, включно з погрозами застосувати щодо них ядерну зброю.

Свого часу такі ядерні погрози Москви були серйозним стримуючим чинником щодо США та Європи, внаслідок чого вони не намагалися жорстко тиснути на Росію, щоб уникнути надмірного загострення відносин з нею. Зараз стан справ дещо інший.

Звичайно, Захід зважає на ядерну зброю Росії. Однак вважає, що ймовірність її реального застосування невелика. Навіть за такої неадекватної державної влади Росії, якою є режим Путіна. Аби як цей режим погрожував США і Європі, але він мабуть усвідомлює, що ядерний удар у відповідь з їх боку неодмінно знищить як його, так і Росію. Те ж можна сказати про його оточення. А проти України застосувати ядерну зброю йому не дозволить Китай, від якого Росія повністю залежна.

Такі зміни підтверджує демонстративна відмова президента США Д. Трампа від пропозиції російського диктатора Путіна розпочати переговори щодо продовження терміну дії Договору СНВ-3, у якому йдеться про контроль над ядерними озброєннями та про їх скорочення. У такий спосіб Путін намагався втягнути США у діалог з Росією з «винесенням за дужки» України. Але не зміг цього зробити.

За оцінками військових експертів США, НАТО та ЄС, наразі досить низькою є і ймовірність нападу росіян на Європу із застосуванням звичайних озброєнь. Для цього Росії бракує військових ресурсів, оскільки їх більша частина застосовується у війні з Україною. Підтверджується це масштабами СКШН ЗС Росії та Білорусі «Захід-2025» у вересні 2025 р. Вони були помітно менші, аніж на попередніх навчаннях такого виду. За заявою Путіна, чисельність учасників навчань становила 100 тис. осіб, хоча насправді у них брало участь не більше 30 тис. осіб, включно з білоруськими військовими.

Одначе, західні експерти не виключають, що військова агресія Росії проти Європи можлива через 5–7 років і у тому випадку, якщо вона здобуде перемогу над Україною або зможе призупинити війну на своїх умовах (включно зі зняттям з себе хоча б частини санкцій). Це дасть їй змогу відновити свою економіку та збройні сили, нагромадити достатній потенціал для подальшої військової експансії у європейському напрямку.

Втім, така перспектива — справа майбутнього. Зараз основною загрозою з боку Москви вважається те, що вона активізує гібридні війни проти Європи та певною мірою проти США, чим намагається компенсувати недостатність своєї військової сили. Зокрема, Росія у такій сфері діяльності традиційно намагатиметься підкупити західних політиків та скористатися тим, що американський і європейський бізнес зацікавлений у співробітництві з нею. Також вона обов’язково вдаватиметься до підривного інформаційного впливу, до підтримки проросійських, антиукраїнських, лівих та ультраправих сил в Європі і США, виконуватиме атаки у кіберпросторі.

Є ще й провокації проти країн НАТО і ЄС у вигляді порушення їх повітряних та морських кордонів бойовими літаками і кораблями Росії. Однак, до останнього часу вони були обмежені. Крім того, російські та білоруські спецслужби пробують демонстративно проривати кордон Білорусі з Польщею та Литвою, залучаючи до цього мігрантів з проблемних регіонів світу.

В даний час вищезгадана діяльність Росії доповнюється глушінням сигналів системи GPS та умисними пошкодженнями кабельних мереж країн НАТО і ЄС, які пролягають на дні Балтійського моря. Як наслідок, у європейських країнах виникають проблеми зі зв’язком, що не може не завдавати їм відчутних економічних збитків. Крім того, можуть навіть статися катастрофи з людськими жертвами. Про таке свідчить інцидент з літаком президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн 1 вересня, коли його пілоти були змушені виконувати авіаційний політ та посадку без системи GPS через збій у прийомі її сигналів.

Мета таких гібридних війн Москви — послабити НАТО і ЄС у спосіб підриву стабільності в країнах-членах цих організацій та спровокувати розлад між ними, а також впливати на їх політику через російське лобі. На жаль, Росії вдається досягати бажаного, про що свідчать, наприклад, позиції лідерів Угорщини і Словаччини, які, перебуваючи під впливом Москви, відверто проштовхують її інтереси у Північноатлантичному альянсі і у Європейському Союзі.

Ще одним за рівнем гостроти джерелом загроз для США і Європи вважається Китай. Щоправда, вони розглядають його, так би мовити, у різних площинах. Так, США вважають його геополітичним конкурентом та військовим супротивником на стратегічному рівні (у ракетно-ядерній сфері) і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (Індо-Тихоокеанському — в американській інтерпретації). Для Європи Китай — лише конкурент, який вважається лідером тоталітарного світу. В той же час Китай підтримує Росію, завдяки чому вона продовжує вести війну проти України та посилювати конфронтацію із Заходом. Тим самим КНР відволікає увагу США від Азіатсько-Тихоокеанського ТВД, переключаючи їх на Європейський театр військових дій. Саме це, а не «примхи» Д. Трампа є причиною його концепції щодо необхідності посилити відповідальність Європи за свою безпеку, що відчутно покращить можливості США у протистоянні з Китаєм. При тому, що КНР активно нарощують та модернізують свій військовий потенціал.

Хоча, за деякими оцінками, Д. Трамп може зважитися на фактичний розподіл світу зі Сі Цзіньпіном у вигляді налагодження стратегічного партнерства між США та Китаєм. Тобто, вирішить повернутися до політики свого попередника Б. Обами. Певним чином про це свідчить відмова Д. Трампа від тарифної війни з КНР та успішні переговори про підписання торговельної угоди. Одним із ключових кроків у даному напрямі може стати візит президента США до Китаю, що передбачається на початку наступного року.

Третьою групою загроз для США і Європи є міжнародний тероризм, кібернетичні атаки на критично важливі елементи інфраструктури, розповсюдження ядерної зброї та ракетних технологій, транскордонна злочинність і зростання потоків мігрантів.

В окремі періоди ці загрози виходять на перші місця. Найбільш показовий з таких фактів — широкомасштабна терористична атака ісламських екстремістів на США 11 вересня 2001 року. У відповідь США оголосили війну тероризму і розпочали військову операцію в Афганістані зі знищення осередків терористичної організації «Аль-Каїда» і руху «Талібан».

У 2010-ті роки ісламські екстремісти різко активізували терористичну діяльність в Європі, що вважається відповіддю на військові операції США за участі країн НАТО в Іраку та Лівії. У цей же період суттєво збільшився потік біженців з країн Близького Сходу та Північної Африки до Європи, через що в ЄС сталася міграційна криза. За багатьма оцінками, всі такі процеси провокувала Росія, маючи на меті послабити НАТО і ЄС.